Cпецпроекти

«Я розмовляю українською». Чому українці переходять на українську


0 1888 0
Чому не державною? Після прийняття закону про мову це питання стало справжнім мемом у соціальних мережах.

До набуття чинності законопроекту лишився місяць. Основна засада закону про мову стверджує, що «кожен українець має володіти державною мовою».  Тим часом, дані соціологічних опитувань невтішні: дві третини українців називають своєю рідною мовою українську, проте лише 55% людей говорять вдома українською. Це означає, що близько п’яти мільйонів мешканців України не говорять мовою, яку вони вважають за рідну.

Експерти Київського міжнародного інституту соціології стверджують, що суржиком спілкуються і пишуть від 11% до 18% українців  – а це від 5 до 8 млн осіб.

Редакція bit.ua поспілкувалися з різними людьми, які раніше говорили російською мовою, але потім перейшли на українську, та дізналися, що стало поштовхом для такого рішення. Спойлер: закон про мову тут зовсім ні до чого.

Ірина Хоменко (телеведуча)

Я пишаюсь тим, що я українка. Я вважаю, що недарма наша мова вважається однією із наймилозвучніших мов світу. Проте ще кілька років тому, я щохвилини говорила виключно російською, бо виросла у родині, де читали літературу виключно російською, спілкувалися російською, і з дитинства вчили мене російській мові. У школі українською я говорила хіба що на уроках української мови та літератури.

Я переконана, що ніщо так сильно не відрізняє мене від іспанки, італійки, британки чи бельгійки, як мова.

Проте, коли я народила свого сина, то вирішила, що маю перейти на українську, аби добре нею володіти і навчити свого сина теж нею спілкуватися. Я переконана, що ніщо так сильно не відрізняє мене від іспанки, італійки, британки чи бельгійки, як мова. Я хочу відрізнятися і самоідентифікуватися. Я хочу пишатися своєю мовою, я знаю, як складно її вивчити, але ситуація зміниться тільки тоді, коли ми почнемо з себе.

Уляна Пчолкіна (громадська активістка)

Я народилася в україномовній родині, в місті Києві. Змалечку бабуся вчила мене українських пісень, читала мені старослов’янські книги, вчила любити країну та відчувати свою ідентичність. Але в 90-ті серед моїх однолітків було соромно говорити українською. Якщо ти україномовний – ти селюк, неук. Це спадщина, що лишилася нам від совка. Цей комплекс меншовартості, попри виховання у родині, змусив мене вивчити російську і перейти на повне спілкування російською. Я поважаю всі мови, я не проти російської, але завжди відчувала дискомфорт, спілкуючись цією мовою.

Моя мова — це моє ДНК. І я більше не відчуваю себе людиною другого ґатунку.

Вже п’ять років я пишу виключно українською, даю інтерв’ю та публічно спілкуюся тільки державною мовою. Мені було складно перейти на рідну мову, бо моє оточення, у переважній більшості, російськомовне. Але завдяки цьому рішенню я більше не відчуваю себе людиною другого ґатунку. А завдяки квоті, якісного контенту українською стало набагато більше. І мене це надихає. Моя мова – це моє ДНК. Мої діти точно будуть україномовні, від самого народження.

Тетяна Висоцька (телеведуча)

Моя українська – це, насамперед, літо у бабусі і батькова робота. Я навчалася у російськомовній школі, але любила приходити до тата на роботу, спочатку у редакцію газети, а потім на обласне телебачення. Саме тоді я й зрозуміла, як важливо гарно володіти словом, вміти влучно пояснити і передати свої думки і почуття. Навчання на факультеті українській філології та 20 років у журналістській професії це переконання лише підсилили.

Ідентифікація — як генний код, який людина не обирає і не може його позбутися, просто ігноруючи.

Українська – крута мова. Вона багата на синоніми, пластична, яскрава, самобутня. Звісно, можна скільки завгодно бути людиною світу. Але ідентифікація – як генний код, який людина не обирає і не може його позбутися, просто ігноруючи. Унікальні часи зараз – чому б безкоштовно не навчитися, не покращити, не посилити своє знання мови? Я, наприклад, досі вчу мову, дякувати професії. Долучайтеся, давайте разом розумнішати!

Тетяна Гриньова (видавець bit.ua, співзасновниця Fitness Geek Camp)

Я проживала у Херсонській області, закінчувала російськомовну школу: у нас була однакова кількість уроків української та російської, але всі предмети викладались російською. При цьому українською мовою вважався якийсь гримучий суржик, яким розмовляла більша частина моїх однокласників та їхніх батьків. Я із заздрістю дивилась на них і думала про те, що «колись я теж буду так вміти», але безрезультатно. Я народилася у родині вчителів, де всі говорили російською, один мій дідусь був із Ростова, інший – із Орла. Коли я приїхала до Києва, до університету, то зрозуміла, що української я ніколи до цього не чула. Але – мамо! – тепер всі навколо заговорили іноземною мовою, у тому числі, і викладачі: в університеті Шевченка викладали виключно українською мовою. Десять різних математик за семестр – і всі українською! Тож перший рік я писала конспекти російською: перекладала у голові, а тоді записувала.

Я все ще думаю російською, але ця «розтяжка» не лише допомогла мені стати впевненішою у своїх розмовних якостях, але навіть почала приносити задоволення від спілкування українською.

Розмовляти українською більш-менш пристойно я почала кілька років тому, коли у нас з’явився bit.LIVE: я проводила сотні різноманітних прямих ефірів та інтерв’ю, гості були україномовними, і я намагалася адаптуватися до них. Якось ми навіть записали курс про підприємництво українською мовою і це був челлендж: майже кожен абзац мого монологу ми переписували декілька разів (те, що російською вийшло б із першого разу). Я все ще думаю російською, але ця «розтяжка» не лише допомогла мені стати впевненішою у своїх розмовних якостях, але навіть почала приносити задоволення від спілкування українською. З якоїсь магічної причини я тепер спілкуюся із офіціантами, митниками, касирами – з усіма, з ким буває small talk,  українською мовою. Я обожнюю російську мову, вона моя рідна і єдина, яку я знаю дуже добре. Але дуже дивно, що, проживши все життя в Україні, я лише зараз починаю використовувати українську: мене не навчали, я не вчила.

Олександр Тодорчук
(креативний директор Gres Todorchuk PR, засновник руху UAnimals)

П’ять років тому я перейшов на українську мову. Я народився в російськомовній родині, але завжди відчував, що рідною є саме українська. Спочатку почав нею спілкуватися на відпочинку, бо так легше дистанціювати себе від туристів з якогось Тагілу.

Гарна українська починається з поганої.

А потім зрозумів, що це просто – достатньо просто почати. Гарна українська починається з поганої. Ну, а потім треба більше читати, дивитися і спілкуватися. Мені здається, що курс для дорослих – надзвичайна ідея. Тепер вам точно нічого не заважатиме перейти на українську. Just do it!

***

Аби кожен українець зміг легко, доступно та безкоштовно вивчити рідну мову, Українська Біржа Благодійності разом із LINGVA SKILLS та Українським Інститутом Майбутнього запустили проект, у якому була  створена онлайн-платформа для всіх охочих вдосконалити рівень володіння українською мовою, передусім, для державних службовців, викладачів, російськомовних громадян України, у тому числі, для переселенців та тих, хто знаходиться на окупованих територіях.

Інструмент використовує інноваційні навчальні методики та ІТ технології і буде доступним 24/7 у будь-якій точці світу. Таким чином, цей проект стане масовим національним освітнім проектом, який у короткі строки розв’язує гостре питання опанування української мови та дає можливість позбутися суржику. Підтримати національний освітній проект можна за посиланням.

Теги:

Прокоментувати

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: